До них звикаєш, живеш, радієш і не відчуваєш, що тіло, то в"язниця,
А життя облуда, яку ти звик приймати як належне.
Насправді - не живеш і не вмираєш, лише існуєш.
Як дзеркало відображаєш себе самого, поки не сконаєшь.
Але в"язниця - має вигляд волі, якщо дивитись з того боку грат,
Ми в"язні від народження до смерті, свідоме божевілля існування,
В емоціях любові і страждання, надії, розпачу, зневіри, здивування
Ховаємо життя... Труну міцніше не створити. Померти, непочавши жити -
То наше кредо. Ми - примари... Погляньте в небо -
Навіть хмари живуть, а ми лише існуєм у наших мріях про життя
Злякалися - не варто... Жартую я - такі у мене в понеділок жарти.
Проте, кайдани розірвати спроможні і маленькі діти,
Для цього варто уявити, що ти вже вільний і відчути
Кохану душу, вітер, поле, траву, дерева, річку, море,
Лягти на землю горілиць і впасти в небо…
Світ любові тебе поглине майже вмить і вже ніколи не залишить
Кайдани зникнуть, прийде тиша в розкутий розум, і тоді
Відчуєш ти себе у всьому і станеш всім, пізнавши Я. То є не диво – то життя.
7 комментариев:
Пан іноді таке виточить, що аж дух захоплює. Ну , ніби погляд у прірву або з вершини (як кому).
Дякую. Бувають просвітлення, іноді.
Все так, але... :)
Ствердження і заперечення воднчас. Таке воно життя - неоднозначне.
В такие дебри и абстракции полез.
Что за деревьями не видно лес.
Жизнь-суть ,что родилось и бренно
А остальное все второстепенно.
Не все, что очевидно для меня,
Другим понятно,
У каждого свой взгляд на жизнь,
И вероятно,
Мне приоткрылся новый вид и неприглядный,
Как жизнь проходит в пустоте,
Душе отвратной, не изменить, не повернуть
Уже обратно.
На счет абстракций - их там нет,
Да и не видно.
Но не для всех, немного жаль,
Но не обидно.
Спасибо дедушка Крылов, - ценю внимание,
Стишком всего объяснить - не оправдание,
Не объяснить, но натолкнуть на понимание,
Слова - лишь способ передать то состояние.
Но в лучшее верить
Хочу почему-то.
И ставлю здесь
Жирную галочку-круто.
Отправить комментарий